Життя Мертвого моря
В Ізраїлі є багато дорожніх знаків англійською мовою, які ведуть до Мертвого Моря, але помилка полягає в тому, що Мертве Море не є а ні «мертвим», а ні «морем». Це озеро, і більш того, багате на мінерали, а ще в «мертвому» морі мешкає одинадцять видів живих організмів. Крім того, це одна з найвідоміших визначних пам’яток Ізраїлю. Відоме на івриті та в державі Ізраїль як Солоне Море (що на івриті також означає «озеро»), воно є найсолонішою водоймою у світі і, знаходячись понад чотириста метрів нижче рівня моря, є також найнижчою точкою на землі.
Незважаючи на те, що сьогодні сіль є дешевою та доступною, вона все ще залишається життєво необхідним продуктом. Вона підтримує баланс електролітів в організмі. Без достатньої кількості солі ми б відчували нудоту, ослаблення м’язів, затьмарення свідомості і навіть ризикували б впасти в кому і померти. Сіль – це рятівник. Люди в давнину також розуміли важливість солі. Під час жорстокої римської окупації Юдеї, дві тисячі років тому, римські солдати видобували сіль з озера. Колони верблюдів перевозили її крутими ярами Юдейської пустелі до прибережних портів, звідки тонни цього дорогоцінного товару відправляли в інші частини Римської імперії. Солдати отримували платню кубиками солі. Першим, хто виявив, що Солоне море насправді знаходиться нижче рівня моря, був німецький вчений і дослідник Готільф Генріх фон Шуберт. У 1835 році він вирушив до Святої Землі, озброєний найсучаснішим науковим обладнанням. Саме під час подорожі з Єрусалиму до Солоного моря він звернув увагу на показники тиску на своєму найсучаснішому (хоча й громіздкому) барометрі. Барометр зашкалював. Дослідник нічого не розумів. Коли він почав підніматися назад на пагорб до Єрусалиму, він був ще більше спантеличений, коли помітив, що барометр тепер видає нормальні показники. Зрештою, фон Шуберт дійшов до правильного висновку, що Солоне море знаходиться нижче рівня моря, і, можливо, це найнижче місце на землі.
«Теодор Герцль свого часу писав, що в майбутньому «Мертве море» буде оживлене єврейським народом, який повернеться на свою Землю»
Мертве море – це назва, яку ніколи не використовують носії івриту. Ніщо в Землі Ізраїль не може бути мертвим, тому що це земля, повна життя. Першим євреєм у сучасному світі, який зрозумів цей принцип, а також життєдайні властивості Солоного моря, був батько сучасного сіонізму Теодор Герцль. У своїй книзі «Альтнейланд» Герцль писав про майбутні дні, коли єврейський народ, який повернеться на свою Землю, оживить «Мертве море». Під впливом ідей Герцля перебував і вчений російського походження Мойсей Новомейський. Далеко в Сибіру він досліджував мінерали сибірських копалень. Прочитавши «Альтнейланд», він вирушив до Землі Ізраїль, щоб отримати від англійців тендер на видобуток калійних солей з озера. Калій вважався чудодійним добривом, і Новомейський уявляв, що його видобуток і продаж можуть оживити єврейські поселення, які перебували під британським правлінням у тодішній Землі Ізраїль. Дохід заохотив би тисячі переслідуваних євреїв повернутися на батьківщину. Не що інше, як так зване Мертве Море дало європейським євреям життя і надію на майбутнє. 
Опинившись на цій землі, Новомейський попросив свого друга з Сибіру Моше Лангоцького приїхати до нього. Новомейський мав переконати британців дати йому дозвіл на будівництво калійного заводу. Дозвіл можна було отримати лише в Лондоні – а це означало, що треба було їхати туди. Новомейському потрібно було, щоб його друг наглядав за північним пляжем, де він хотів побудувати завод. Але Ланґоцький боявся. Він вирішив, що приїде лише на пару тижнів, тому що залишатися в цьому районі самому було небезпечно. Місцеві бандити завжди були загрозою. Але двох тижнів було замало. Їм довелося придумати геніальну хитрість. Недивлячись на те, що місцеві араби вороже ставилися до чужинців, вони надіялися на те, що ніхто не наважиться заподіяти шкоду «лікарю». Тож
Ланґоцький вирішив ним стати. Він відкрив на березі «клініку», роздобув білий халат, стетоскоп і навіть наповнив кілька маленьких пляшечок підфарбованою водою, щоб вони були схожі на ліки. Звістка про те, що на березі Солоного моря з’явився лікар, швидко поширилася серед арабів! Не маючи медичної освіти, не маючи ліків і не маючи жодного пацієнта, який би вилікувався від будь-якої хвороби, ефект самонавіювання зробив свою справу. Клініка мала величезний успіх! Для Ланґоцького його двотижневе перебування перетворилося на 44 роки! Коли Новомейський повернувся в Землю і заснував свою «Палестинську калійну компанію», невгамовний геній почав шукати способи підвищити ефективність видобутку. Південна частина озера була значно мілкішою за північну. Це означало, що випаровування відбуватиметься швидше, а саме це було потрібно для ефективнішого видобутку більшої кількості корисних копалин. Новомейський вирішив перевезти свою команду та обладнання на південний берег і побудувати там калійний завод. На відміну від сьогодення, тоді біля Солоного Моря не було дороги, яка б вела до району Ейн-Геді. Південна частина озера була недоступна для проїзду. Єдиним способом дістатися туди було плисти по озеру на човні. Подорож займала понад вісім годин. Натхненні Теодором Герцлем, ці двоє російських євреїв, у свою чергу, надихнули інших єврейських піонерів покинути Європу, приїхати в Землю і спуститися до Солоного моря, щоб стати частиною піонерського руху. За кілька років на березі Солоного моря зявився перший кібуц. У новоствореному кібуці Бейт-Ха-Арава відданим працівникам довелося спочатку вимити високий вміст солі з ґрунту, перш ніж вони змогли посадити насіння. Але щойно ґрунт став чистим, і завдяки високому вмісту калію в землі, сибірські першопрохідці маленького кібуцу (яким тепер приходиться витримувати температуру 45 градусів за Цельсієм), почали вирощувати одні з найбільших і найсмачніших фруктів та овочів на Близькому Сході.
Парі біженців, які тікали з гітлерівської Німеччини, знадобилося лише кілька років, щоб перетворити цю місцевість на курортний регіон. Гаррі та Роза Леві, так як і російські сіоністи до них, також здійснили надзвичайну подорож. Цього разу не з Сибіру, а з Берліна. Здібна підприємлива пара відкрила ресторан і пляжний пансіонат для мешканців Єрусалиму, які прагнули відпочити від холодної гірської зими. Прогулянки на човнах по озеру були фірмовою пропозицією і користувалися великим попитом. Після Війни за незалежність ця територія відійшла Йорданії. Не стало ні калійного заводу на пляжі, ні готелю Гаррі та Рози, ні навіть прекрасного кібуцу Бейт-Ха-Арава. Проте після війни промисловість знову відродилась. На південь від Ейн-Геді були побудовані знамениті заводи Мертвого моря. Береги засіяли готелі, відкрилися природні заповідники, а присутність натовпів людей свідчить про те, що Мертве море насправді ніколи не було мертвим.
