Розповідь про гімн
Я переконана, що Ха-Тіква, ізраїльський національний гімн, є найкрасивішим у світі. Зізнаюся, це моя упереджена точка зору, однак, у мене є свої особисті переконання (будь ласка, читайте далі), я не єдиний, хто вважає його найкращим у світі.
У тому рідкісному випадку, коли Ізраїль виграє золоту медаль на спортивних змаганнях і прапор піднімається під мелодію Ха-Тіква, кадри цих трьох хвилин поширюються мільйонами ізраїльтян у соціальних мережах. По правді кажучи, більшість не знають, не цікавляться, і навіть не запам’ятають, хто що виграв. Важливо, щоб наш гімн звучав у світі.
Ізраїльтяни відомі своєю витривалістю, але Ха-Тіква завжди викликає сльози навіть у найсуворіших і найзапекліших із них. Це стосується тих, хто захищав нашу землю на багатьох війнах. Якою б черствою не була людина, почувши наш гімн, без сорому витре сльозу з очей. Дехто скаже, що сльози через те, що мелодія в мінорній тональності. З понад 200 національних гімнів лише близько десятка виконано в мінорній тональності. Більшість радісних, святкових і маршових. Але Ха-Тіква – ні. Ха-Тіква зворушує людей не тому, що вона в мінорній тональності.
«Ізраїльтяни відомі своєю витривалістю, але Ха-Тіква завжди викликає сльози навіть у найсуворіших і найзапекліших із них»
Слова до нашого надзвичайного гімну написав Нафталі Герц Імбер, єврейський івритомовний поет,
який народився на території сучасної України. Написаний в 19 столітті, це був просто вірш про єврейську надію на майбутній Ізраїль і надію повернутися на нашу землю через дві тисячі років. Однак, цей вірш став гімном, який розповідає про нескінченну історію та пророкує вічне майбутнє. Ха-Тіква – це декларація фактів. Свою назву він отримав завдяки нашому минулому, теперішньому та майбутньому. HaTikvah – це твердження про те, що народ Ізраїлю живе, і незважаючи ні на що, буде жити.
Якщо авторство слів не викликає заперечень, то походження мелодії роками викликало спекуляції. Були ті, хто стверджував, що мелодія належить чеському композитору Бедржиху Сметані з його твору «Die Moldau». Інші були впевнені, що вона бере свій початок у творі фінського композитора Яна Сібеліуса. Але ні те, ні інше не є правдою. Тринадцять років тому завдяки історичним дослідженням піаністки та музикознавця ізраїльського походження Астріт Бальцан таємниця була розкрита, а загадка про те, звідки походить мелодія, нарешті розгадана.
Завдяки своїм педантичним дослідженням Бальцан виявила, що ця мелодія пройшла шлях, який є дзеркальним відображенням подорожі єврейського народу в діаспорі. І мелодія, і нація мандрували світом протягом століть. Бальцан з’ясувала, що мелодія сягає своїм корінням 600-річної давнини, до сефардської молитви про росу. На івриті роса — «таль». Ми згадуємо про таль у наших щоденних молитвах. Таль — це постійна, невидима, але живильна Божа волога на нашій землі і в наших душах, без якої ми б не змогли жити.
Це моя додаткова причина любити Ха-тікву. У самому моєму імені вона нагадує мені, що завжди є надія, а зцілення продовжується. Пісні різних виконавців сьогодні відомі в усьому світі. Те, що є правдою зараз, було правдою і тоді. Мелодії мандрували тоді і мандрують сьогодні. Після того, як єврейський народ був вигнаний з Іспанії та Португалії (це і є сефарди), вони взяли з собою мелодію для молитви про росу. Мелодія мандрувала суходолом і морем, її наспівували люди, поки врешті-решт вона не потрапила до Італії, де мелодія була покладена на слова. Мелодія сефардської молитви про росу незабаром стала популярною італійською піснею про кохання «Fugi, Fugi, Amore Mio», яку і сьогодні можна знайти на YouTube.
Мелодія стала хітом! Вона поширилася і опинилася в сучасній Молдові, де була покладена на нові слова. Цього разу до оригінальної мелодії молитви про росу додалися слова молдавської циганської народної пісні про віз і волів.
Єврейська мелодія, яка перебувала під загрозою бути втраченою для єврейського народу, не зникла. Невідома для самого єврейського народу, мелодія молитви про росу, яка перетворилась у пісню про вола і віз, була відновлена для єврейського народу. Надія народилася знову. Вона виникла як Ха-Тіква, коли 17-річний молдаванин Шмуель Кохен іммігрував до Ізраїлю. Коли Кохен, який знав молдавську народну пісню, натрапив в Ізраїлі на вірш Імбера, він вирішив, що немає кращої мелодії, на яку можна його покласти, ніж молдавська мелодія, яку він чув вдома.
Вона ідеально підходила.
Оригінальний текст «Ха-Тікви» Нафталі Герца Імбера | Фото: Wikimedia Commons
